Я бродила околицями міста
і була дивною для своїх краян.
44 роки розлуки з дитинством, звісно
багато. Я чую, як грає братів баян
Ці акорди глухі і далекі,
як літа, що ніколи не повернуть.
І не раз відлітали у вирій лелеки
й повертали назад,торуючи путь
На рідну землю, бо вона – єдина
для кожного, хто спізнав біль чужини.
Моя Україно! Моя Батьківщино!
Як прекрасно бути в колі родини.
Рідна душа, то – співзвучність у всьому.
Життя відчуваю у повній силі.
До смерті буду дякувати Тому,
хто ввів мене у спомини милі.
Цей період, прожитий в Монастириську,
дав широку дорогу в світи.
Як прекрасно, що мій друг – дитинство близько
і разом напишемо все, чого хочеш Ти.
Нас чекає рідна Лемковина,
цей гірський стражденний край.
Твої діти – лемки безупинно
будуть прославляти тебе, пам’ятай!
Боже і Творче, наш Сотворителю
наснаги до праці людям подай.
Душе Святий, розуму Просвітителю
в цій справі нас не покидай.
Ісусе! Друже надійний у всьому
дай добротою прославить Тебе!
Дай слова вірні, візьми перевтому
хай вірш цей подяка за народ наш буде.