Пам’ятай, дитино!

У нашому хворому байдужістю суспільстві ставлення до старих людей просто жахливе. Працюючи 12 років доглядальницею за поважними особами, спостерігала переважно тепле ставлення до них. Тож вирішила перекласти з італійського журналу San Ginseppe рядки, які, можливо, пробудять совість не однієї людини й допоможуть зрозуміти, що зганяти зло на слабших – це гріх і підлість.

Пам’ятай, дитино!

Якщо одного дня побачиш нас старими, неохайними, і ми не вмітимемо навіть одягнутись, май терпіння. Був час, коли ми тебе вчили цьому.

Якщо повторюватимемо постійно одні і ті ж слова, не перебивай. Тобі, манюсінькому, ми повинні були розповідати ту саму історію багато разів, поки ти не засинав.

Якщо не захочемо митись, не осуджуй. Пригадай, з якими труднощами ми приводили тебе до порядку.

Коли бачиш наші незнання в нових технологіях, дай нам час зорієнтуватися і не дивися з іронічною усмішкою. Ми мали велике терпіння, навчаючи тебе азбуки.

Якщо не зможемо щось пригадати або втратимо “нитку” розмови, дай хвилинку, щоб зібратися з думками. Якщо нам це не вдається, то не нервуй. Найбільш важливим є не те, що говоримо, а впевненість у тому, що ти поруч.

Коли наші ноги не встигають за тобою, не вважай нас тягарем для себе. Йди нам назустріч із розпростертими руками. Це все ми робили, коли ти починав ходити.

Коли говоримо, що хотіли б померти, не злись. Якоїсь миті зрозумієш, що нас штовхає на це. Поважні роки – то не життя, а існування.

З часом до тебе дійде, що, незважаючи на наші помилки, ми завжди хотіли найкращого для тебе і бажали тобі гладкої життєвої дороги.

Дай нам трохи часу, свого терпіння, підстав своє плече так, щоб ми могли схилити голови. Так, як ми робили колись у твоєму дитинстві.

Допоможи нам іти вперед. Допоможи закінчити життя у спокої. Натомість ми подаруємо тобі усмішки і безмежну любов, яку завжди відчували до тебе.

Ми любимо тебе, дитинко!