Монастириськ готується на святе місце. Ікона – обличчя духовного центру і ми її вже маємо. Монастир, що має постати чекає на нашу духовну свідомість! Жива вода синьогірського джерельця притягує все більше і більше людей. Це маленьке містечко – центр лемківської культури прийдешнього!..
Мені випала нагода захищати гідність краю Бескидів на Україні…
Переселення : важкість війни, повоєнних років і нової адреси. Висока культура, кристальна мораль, любов до праці робили їх помітними на землях переїзду.
Трагедія насильного переселення в урср відбилась і на дітях знедоленого народу. Щасливе дитинство і юність зобов’язують мене пером віддячити пам’яті моїх батьків…
Архівна довідка свідчить що у 1945 році родина мами була переселена у Полтавську область із села Солотвини повіту Новий Сонч (Польща) у зв’язку з Угодою від 9.09.1944 року між урср і Польщею.
При переїзді предками було залишено господарське майно, яке складалося із : житлового будинку – 200 м.кв.; комори 120 м.кв.; землі – 5.6 га (в т.ч. орної – 3.9 га).
Девятнадцятирічна дівчина чулася безпечною в колі рідних душ. Малоговірка, в безперервній молитві, вона випрошувала у Творця щастя для себе і близьких. Перед її очима постійно були жахи кривавої м’ясорубки. У хаосі збору в невідоме першими в її вузлику були молитовник і вервиця…
Розруха центральних областей Вітчизни примусила цих горців з великою сміливістю вернутись на Львівщину, щоб бути ближче до рідної Лемковини.
Одному з місцевих хлопців сподобалась незнайомка. Закоханий сказав до вибраної : “Дай мені час знайти роботу. Якщо не зачекаєш, то я тебе вб’ю.”. Рятуючи своє життя в чужій країні, втікачка опинилась в сім’ї свого старшого брата Павла.
…Молодість дарує створінням бачення довкілля у рожевих кольорах. Серед прибулих знайшлася вірна подруга Іванка, що ділила таку ж долю вигнанки…
Працьовита юнка почала свою трудову “кар’єру” в чайні (мережа дешевих їдалень громадського харчування на зразок сучасних “МакДональдсів”), а потім і офіціанткою. Тут, на чужих теренах, знайшла свого нареченого, з яким звила сімейне гніздечко. В цієї пари народилась я з братом.
Глибокий духовний корінь, який отримала в дитинстві, проріс могутнім деревом стовідсоткової віри.
Літні канікули завжди приємна згадка для кожної людини. З глибини десятиріч, як зараз, бачу вузьку стежку, що мирно біжить до Ковалівки обіч траси. По ній одне за одним ми поспішали до церковці на сповідь. Ненька була непохитна при наших викрутасах обминути таку важливу подію. Ранки і вечори завжди були в молитвах.
Крізь марево часу бачу релігійні свята на Березівці в колі рідних. Тепло і затишно дотепер від щирого спілкування.
…На цвинтарі дві могилки батьків зі землею незабутньої сторони. Мішечок з дорогим спомином привезла мені сестричка Ліля з татового криничанського обістя. Зараз ці безцінні грудки землі гріють мертві тіла : найбільше, що змогла зробити донька для карпатців – патріотів.
Третя милу серця могилка знаходиться на Чукалівці в Івано – Франківську. Колись у розмові мій товариш дитинства признався, що мріяв бути монахом. Прости, милий друже, що не знала цього раніше.
Фантастика читати на бігбордах доріг Батьківщини : “Тернопільська область – центр духовної культури! Придністров’я – серцевина духовності?..”.